Я ЗНОВУ ПЕРЕВІРЯЮ ЗОШИТИ...

      Зошити - це кара Господня!

 Світлий клас, нові парти, ноутбук, проектор… Найкращі учні! Канікули, відпустка літом! Робота приносить задоволення!

       Нескінченні пачки зошитів! За що?!!

       Перевіряєш: цифри, цифри, цифри….На жаль , за ними так важко побачити людину. Може, я з’їхала з  глузду, але с кожним зошитом  розмовляю, як з живою істотою. Відчуваю, ось тут дитина замислилась, на цьому етапі задачі стала панікувати, ось строчки побігли рівно, впевнено, значить було  прийнято вірне рішення. Засмучуюсь дуже, коли бачу, що зовсім трішки не хватило дитині для перемоги. Захоплююсь нестандартним розв’язанням проблеми.

      Зошит завжди скаже правду, завжди покаже, що насправді відбувалось з дитиною. Тому недуже люблю перевіряти зошити, бо інколи вони відкривають ту сторону особистості, яку дитина ретельно ховає від вчителя. Переживаю кожну помилку дитини, як свою власну.

    Знаєте, мені здається, що зошити- це символ вічної занятості вчителя, символ його постійних думок про свою роботу. Лежать зошити, як нагадування, що нікуди не подітися, що ти не можеш залишити тих, хто кожний ранок дивиться на тебе очима, в яких ховається хитринка.

  Важкий тягар, який приносе як радість і задоволення, так і постійні сумніви та печалі.  Нескінченних тобі зошитів, вчителю!